Православний храм святителя Миколая у селі Бірки

Дерев’яний Свято-Миколаївський храм у селі Бірки Олександрівського району побудовано в 1858 році.  А от як описує історію бірківського храму відомий краєзнавець Л. Похилевич: «Церква дерев’яна в ім’я Святителя Миколая до 1858 року знаходилася на галявині, вкритій сипучим піском, і через цю незручність того ж року була перенесена на нинішнє місце. За штатами знаходиться в 5-му класі; землі має 45 десятин. Про колишню церкву відомо, що вона була побудована 1737 року на місці ще давнішої. Між  мешканцями села існує переказ, що на піщаних кучугурах, де й дотепер вгадуються ознаки жител, існувало колись місто, в якому було аж сім церков. Та в перше нашестя татар вони були спалені. Тільки найближча до річки церква, на тому місці, де стояв розібраний  у 1858 році храм, збереглася після татарського спустошення».

Церква в Бірках розташована в мальовничій місцевості  неподалік від лісу, в оточенні дерев. Із західного боку до споруди прилягає триярусна дзвіниця, яка є вертикальною домінантою композиції церкви. Її склепіння виконане з металевого каркасу, «зашитого» дошками. В архітектурі храму  відчувається вплив класицизму. У храмі збереглись первісні лаштунки інтер’єру, окрасою якого є дерев’яний, у три яруси, різьблений іконостас, виконаний у стилі класицизму.

Про давність церкви у селі Бірки свідчить той факт, що священиком тут був Антоній Саперович, рукоположений у  Молдові, можливо, у XVII ст., коли Бірками володів гетьман  Богдан Хмельницький. Сам гетьман міг привезти того священика з Молдови або його син Юрій, якого у 1670-х роках турки називали «князь Молдавії і гетьман Війська Запорозького».

Одним з найдавніших документів, де міститься опис храму в Бірках, є візитація окремих церков південної Київщини 1726 р., що знайшла своє місце в найстарішій серед відомих книг збірки єпископських візитацій книзі під заголовком «Visitation Generalis Eccleziarum Dioece: Leopoliens, Halisien: et Camenecens: per Podoliam et Ukrain: in Palatin: Braclaviens: ab anno 1726 ad ann: 1733. Tom 1». Виявлена І. Крип’якевичем і опублікована мовою оригіналу в т. 151 Записок НТШ за 1931 рік, візитація проливає світло на процес відродження православних церков після спустошення краю внаслідок чигиринських походів 1677-1678 рр. Візитація у 1930-х роках зберігалась у колекціях Національного музею у Львові. Розділ, де описана церква, має назву «Revizia Namiesnictwa Smilanskiego prezez nas Komissarzow Duchownych na rewizie od Je-o Mci Oyca Eppa Lwowskiego Duchownego w kozdey Cercwi expedyowana Tegoz roku y na tey rewizuey Namiesnictwo Czeherynskie opisalo sie." Документ з’явився у зв’язку з намаганнями уніатів перебрати юрисдикцію над храмами Чигиринщини. 1700 року львівський владика Шумлянський отримав унію і під його юрисдикцію перейшли Поділля й Брацлавщина як частина львівського єпископства. З Поділля уніати спробували опанувати й Київщиною, аж до Дніпра. Та ці намагання зустріли опір місцевих священиків.

1925 року, як свідчать «Анкетні листиобслідування та опис матеріалів архівних частин церков Олександрівського району», у храмі ще зберігались сповідні книги з 1799 року. У цьому ж документі вказується, що храм Святителя Миколая вже існував 200 років тому, тобто на початку ХVІІІ століття. Храм згадується в одному з документів, датованих 1778 роком. Найдавніша метрична книга церкви, що збереглась до нашого часу в архівах, датована 1786 роком. Там можна знайти й ім’я священика. Це був Іоанн Євстафієв. У 1793 році священиком був отець Василь. 1798 року службу Божу правив Матвій Фросин.

На дзвіниці храму Святителя Миколая знаходяться шість дзвонів. Два великих дзвони, що були пошкодженими, відреставровані в 2000 році під керівництвом художника-реставратора В. Г. Кірмана. Виявилось, що один з великих дзвонів відлитий у 1816 році, а інший – у 1844 році. Обидва мають вагу понад 100 кілограмів кожен.

Зовнішня поверхня всіх дзвонів декорована рельєфними одно- і трилінійними пасами, стилізованими рослинно-геометричними орнаментами та барельєфними зображеннями Богородиці, Святого Миколи Чудотворця, Святої Трійці. Всі дзвони мають дата виготовлення: 1776, 1814, 1816, 1865 і 1878 роки. Крім того, на одному із дзвонів вигравійований напис, який свідчить, що дзвін був виготовлений на кошти народу слободи Броварна для храму Божої Матері. Дзвони відлиті з дзвонарної бронзи. Якість лиття свідчить про високий рівень тогочасного ливарного виробництва.

Настоятелі храму Святителя Миколая зазнали сталінських репресій. 14 січня 1938 року було розстріляно протоієрея Григорія Приходька, який народився у селі Бірки. Розстріляний був також священик Харлампій Фіньковський (23.02.1875–14.01.1938). Він народився у сім’ї диякона Володимира Фіньковського, мешканця села Турбівка Сквірського повіту Київської губернії. Отець Харлампій отримав середню освіту, закінчив Київську духовну семінарію у 1895 році, потім пройшов учительську практику, яка була обов’язковою для священиків того часу. У сан священика був рукопокладений 1898 року. Служив у селах Білозір’я, Івангород, Березняки, звідки після закриття церкви і вигнання потрапив до Черкас, де й мешкав з дружиною матушкою Лідією з 1935 року. Мали трьох дітей: синів Миколу, Михайла та дочку Марію, якій на день арешту було 32 роки. Працював на чорних роботах на вимогу властей та задля злиденного прожитку, священицького ж посоху не полишав відтоді, як взяв перед Богом зобов’язання.

21 грудня 1937 року отця Харлампія заарештовують разом із найстарішим кліриком Черкас настоятелем Свято-Успенського собору протоієреєм Михайлом Волошкевичем. За ніч їх обох, за виразом одного зі слідчих Черкаського РВ НКС, «обробили»: зняли з них допит, склали звинува-чення, для якого існувала певна форма з висновком: «…бродячий поп, …будучи антисовестки настроенный, проводил контрреволюционную агитацию среди населения, …выступал против мероприятий партии и правительства, клеветал на советскую власть…» Це була стаття 54-10 УК УРСР. Рішення Трійки підписане 28 грудня 1937 року – розстріляти.

14 січня 1938 року під час масового розстрілу священиків Харлампій Володимирович Фіньковський прийняв мученицьку смерть. 27 квітня 1989 року  був реабілітований.

Під час Другої світової війни та після неї церква Святителя Миколая діяла, настоятелем храму був Анатолій Федорович Черв’як. З 1947 до 1991 року настоятелем храму Святителя Миколая у Бірках був Йосип Горбатенко (на світлині). За бездоганне служіння Господу і людям Йосип Горбатенко у 1961 році був нагороджений митрополитом Кіровоградським та Миколаївським грамотою.

Згідно з паспортом релігійної громади, у 2007 році була максимальна кількість віруючих, які беруть участь у богослужіннях у дні великих релігійних свят, – 55. Нині у храмі села Бірки здійснює службу священнослужитель отець Володимир (Володимир Петрович Сошин), уродженець міста Курська Російської Федерації, закінчив Одеську духовну семінарію. Рукоположений у сан священика 4 грудня 1990 року.